Постанова ВП ВС від 24.05.2018 року

Друк

Пошук

450

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 11-233сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 01 лютого 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 18 жовтня 2017 року,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 01 лютого 2018 року про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 18 жовтня 2017 року «Про притягнення судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді».

Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2018 року відкрила провадження у справі за скаргою ОСОБА_3 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення в порядку ч. 7 ст. 266 КАС України.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 18 жовтня 2017 року «Про притягнення судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді», є протиправним, оскільки постановлене всупереч наданих відповідачу повноважень; у спосіб, який не передбачено Конституцією й законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття ним рішень та оцінку самих рішень. Також, на думку скаржника, це рішення є необґрунтованим, тому що постановлене без урахування всіх доказів, які були важливими для його прийняття, та без дотримання принципу пропорційності.

Відповідач у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні скарги, оскільки рішення ВРП від 01 лютого 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 11 листопада 2003 року призначив ОСОБА_3 на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя, а Верховна Рада України Постановою від 17 червня 2010 року обрала його суддею Бердянського міськрайонного суду Запорізької області безстроково. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року ОСОБА_3 переведено на посаду судді Франківського районного суду м. Львова.

15 лютого 2017 року до Франківського районного суду м. Львова звернулася ОСОБА_5 із цивільним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК «Дивосвіт» (далі - ТОВ «ТРК «Дивосвіт») про визнання дій товариства неправомірними, зобов'язання відповідача усунути недоліки інформаційних послуг, а саме привести свою діяльність у відповідність до чинного законодавства України та умов виданої ліцензії, і стягнення з відповідача суми моральної шкоди в розмірі 53 тис. 600 грн.

Позовну заяву ОСОБА_5 обґрунтувала тим, що на її думку інформація (відомості), поширена відповідачем у ефірі радіостанції «ВЕСТИ. РАДИО», порушує її права на належну якість отриманих послуг, не відповідає Конституції та законам України, вимогам виданої ліцензії та завдає їй моральної шкоди.

Разом із цим позовом ОСОБА_5 подала заяву про забезпечення позову, мотивуючи її тим, що вона, як споживач інформаційних послуг, не мала можливості користуватися такою послугою з метою задоволення своїх потреб, а також реалізовувати гарантовані законодавством України права споживача, а тому вважала, що до вирішення справи по суті існує очевидний ризик продовження строку дії ліцензії відповідачу.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2017 року справі присвоєно унікальний № 465/856/17 та призначено головуючим суддю ОСОБА_3

Франківський районний суд м. Львова під головуванням судді ОСОБА_3 ухвалою від 15 лютого 2017 року відкрив у цій справі провадження та призначив попереднє судове засідання на 09 березня 2017 року.

При цьому 15 лютого 2017 року, у день подання позовної заяви, суддя ОСОБА_3 постановив ухвалу про забезпечення позову ОСОБА_5 до ТОВ «ТРК «Дивосвіт» про визнання дій протиправними, якою зупинив розгляд Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) заяви ТОВ «ТРК «Дивосвіт» про продовження строку дії ліцензії на мовлення серії НР № 00184-м від 19 лютого 2010 року, заборонив Національній раді приймати рішення по згаданій заяві ТОВ «ТРК «Дивосвіт», а також про анулювання або припинення ліцензії ТОВ «ТРК «Дивосвіт» на мовлення серії НР № 00184-м від 19 лютого 2010 року, приймати рішення про затвердження конкурсних умов з використанням частоти ТОВ «ТРК «Дивосвіт», визначеної ліцензією на мовлення серії НР № 00184-м від 19 лютого 2010 року, та про оголошення конкурсу на мовлення з використанням указаної частоти.

Національна рада на час постановлення цієї ухвали не була залучена як учасник справи.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 05 квітня 2017 року скасував , як незаконну, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову ОСОБА_5 до ТОВ «ТРК «Дивосвіт» про визнання дій протиправними та постановив нову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. При цьому зазначив, що: суд першої інстанції не навів мотивів застосування такого засобу, як заборона особі, яка не брала участь у справі, вчиняти певні дії щодо її діяльності; застосовані судом заходи забезпечення позову очевидно неспівмірні із заявленими вимогами. Крім того, суд першої інстанції належним чином не з'ясував відповідності заяви вимогам ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та постановив ухвалу без дотримання вимог ст. 151-153 ЦПК України.

У подальшому, Франківський районний суд м. Львова ухвалою від 21 квітня 2017 року залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_5 до ТОВ «ТРК «Дивосвіт» про визнання дій протиправними у зв'язку з поданням позивачкою відповідної заяви.

22 лютого 2017 року до ВРП надійшла скарга Національної ради щодо наявності дисциплінарного проступку в діях судді, яку мотивовано тим, що останній під час постановлення ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову порушив норми процесуального права та принцип рівності всіх учасників судового процесу.

24 лютого 2017 року Франківський районний суд м. Львова ухвалою скасував зазначені заходи забезпечення позову.

28 березня 2017 року народний депутат України ВисоцькийС.В. також звернувся до ВРП з аналогічною скаргою з підстав незазначення судом у спірній ухвалі мотивів прийняття або відхилення аргументів та порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

На підставі ст. 46 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалами від 27 березня 2017 року і 26 квітня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно скаржника та об'єднала зазначені скарги в одне провадження.

Третя Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 18 жовтня 2017 року притягнула суддю ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді.

Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що суддя ОСОБА_3 під час постановлення ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову допустив істотні порушення норм процесуального права, які були кваліфіковані як істотний дисциплінарний проступок, несумісний зі статусом судді. Також указав, що скаржник не взяв до уваги предмета та підстав позову ОСОБА_5 і не пересвідчився, чи дійсно між сторонами виник спір та чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Третя Дисциплінарна палата ВРП зазначила й те, що, ухваливши таке рішення, суддя ОСОБА_3 втрутився в дискреційні повноваження Національної ради та вийшов за межі завдань судочинства.

01 лютого 2018 року ВРП розглянула скаргу судді ОСОБА_3 і, керуючись п. 4 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII, залишила без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 18 жовтня 2017 року.

Не погоджуючись із рішенням ВРП від 01 лютого 2018 року, ОСОБА_3 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з позовною заявою (скаргою), що є предметом цього судового розгляду.

У судовому засіданні представник скаржника - ОСОБА_4 підтримав скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.

Представник Вищої ради правосуддя - БелінськаО.В. проти задоволення скарги заперечила з мотивів, викладених у відзиві та наведених під час судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржника й надані на противагу їм аргументи ВРП, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку, що суддя ОСОБА_3 допустив поведінку, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, унаслідок чого його притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), тобто надано достатнє обґрунтування мотивів, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення Вищої ради правосуддя від 01 лютого 2018 року про зміну рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 18 жовтня 2017 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП від 01 лютого 2018 року, які наведені в скарзі ОСОБА_3, а також у виступі його представника в судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скаргу ОСОБА_3, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У своїй скарзі суддя ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що Третя Дисциплінарна палата ВРП протиправно постановила ухвалу від 27 березня 2017 року про відкриття дисциплінарної справи щодо нього, адже це рішення прийнято до завершення апеляційного розгляду спірної ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову, що, на його думку, спонукало Апеляційний суд Львівської області до ухвалення певного судового рішення. За правовою позицією скаржника дисциплінарний орган ВРП мав постановити ухвалу про відмову у відкритті дисциплінарної справи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону № 1798-VIII, оскільки нібито очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення.

Проте ці доводи суд не може вважати прийнятними з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить, зокрема, забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; утворення органів для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів.

Відповідно до ст. 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1798-VIII член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.

Отже, перевірка дисциплінарної скарги, її змісту та відповідність вимогам закону - це дискреційні повноваження ВРП, які відповідно до вимог Закону № 1798-VIII делеговані членам її дисциплінарних палат.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що скаргу Національної ради від 22 лютого 2017 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу передано члену Вищої ради правосуддя ОлійникА.С.

За результатами перевірки відомостей, викладених у зазначеній скарзі, ОлійникА.С. склала висновок від 13 березня 2017 року з пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_3 Підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи член-доповідач ВРП не встановив.

Отже, Третя Дисциплінарна палата ВРП постановила ухвалу від 27 березня 2017 року про відкриття дисциплінарної справи в межах наданих повноважень та з дотриманням вимог Закону № 1798-VIII, а тому зазначені доводи скаржника про її протиправність є необґрунтованими і не можуть бути підставою для скасування рішення Вищої ради правосуддя від 01 лютого 2018 року, яким суддю ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Зі змісту ч. 4 ст. 46 Закону № 1798-VIII убачається, що ВРП повідомляє про відкриття дисциплінарної справи суддю, щодо якого подано дисциплінарну скаргу, та осіб, які подали дисциплінарні скарги. Нормами цього Закону не передбачено інформування органів судової влади про відкриття дисциплінарних справ щодо суддів, так само як і про стадії розгляду дисциплінарних скарг.

Отже, твердження скаржника, що ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 27 березня 2017 року про відкриття дисциплінарної справи спонукала Апеляційний суд Львівської області до ухвалення певного судового рішення, є безпідставними. Більш того, у судовому засіданні представник скаржника - ОСОБА_4 не зміг надати суду змістовних пояснень щодо своїх аргументів по цим обставинам.

ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується й з доводами скаржника, що Третя дисциплінарна палата ВРП в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи від 27 березня 2018 року фактично підтримала позицію відповідача щодо протиправності застосованого запобіжного заходу, оскільки зі змісту цієї ухвали вбачається, що дисциплінарний орган виклав зміст поданої Національною радою скарги та зазначив про можливі порушення суддею ОСОБА_3 норм процесуального законодавства під час постановлення спірної ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову, при цьому лише констатував цей факт без надання будь-якої оцінки.

Не можуть бути мотивом для скасування оскаржуваного рішення ВРП й доводи судді ОСОБА_3 про незаконність цього рішення у зв'язку з розглядом дисциплінарної справи стосовно нього поза межами підстав, визначених у скаргах Національної ради та народного депутата України ВисоцькогоС.В., адже Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді за результатами розгляду дисциплінарної справи в межах інформації, документів та інших матеріалів, зібраних під час перевірки викладених у скарзі обставин (ст. 43, ч. 2 ст. 50 Закону № 1798-VIII).

Помилковою є також позиція скаржника про те, що Національна рада та народний депутат України ВисоцькийС.В. у своїх скаргах нібито були зобов'язані зазначити про допущення суддею ОСОБА_3 поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя (п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII), як на підставу притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Однак, повноваження щодо кваліфікації дій судді та обрання виду дисциплінарного стягнення є виключною компетенцією ВРП та її дисциплінарних палат. Під час розгляду кожної дисциплінарної справи ВРП індивідуально встановлює вид правопорушення, учинений суддею, ступінь вини та визначає міру покарання в силу наданих їй Конституцією та законами України дискреційних повноважень. Кваліфікація неправомірних дій судді як істотний дисциплінарний проступок, є виключною компетенцією ВРП, а тому не повинна бути зазначена в скарзі заявника.

Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 зазначає, що підстави для застосування стягнення у виді звільнення з посади судді відсутні, адже відповідач не довів вини судді та не встановив умисного порушення норм процесуального законодавства.

Суд не підтримує таку позицію, оскільки ВРП в оскаржуваному рішенні детально обґрунтувала, у чому виражено грубе порушення норм процесуального права під час постановлення суддею ОСОБА_3 спірної ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову, а застосовані суддею заходи суперечать правовій природі забезпечення позову і меті його застосування.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (п. 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки). А згідно з п. 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином.

Крім того, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (п. 19 Спільного висновку щодо проекту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (п. 35 цього Спільного висновку).

ВРП правильно встановила, що під час розгляду заяви ОСОБА_5 про забезпечення її позову до ТОВ «ТРК «Дивосвіт» у справі № 465/856/17 суддя ОСОБА_3 не взяв до уваги предмета та підстав позову, не пересвідчився, чи дійсно між сторонами виник спір та чи існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, застосовані суддею ОСОБА_3 заходи забезпечення позову є очевидно неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_5, і фактично на певний час обмежили діяльність державного органу.

Відповідно до вимог ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову. Таке забезпечення допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, і ці обставини та докази повинні бути викладені в заяві про забезпечення позову.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

ВеликаПалата Верховного Суду наголошує й на тому, що при винесенні ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову суддя ОСОБА_3 у порушення вимог ч. 3 ст. 152 ЦПК України та підп. а) п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII не навів належного обґрунтування щодо використання такого заходу забезпечення як заборона вчиняти певні дії та приймати певні рішення юридичній особі (державному органу), яка на момент постановлення даної ухвали не була учасником справи. Ці обставини підтверджені й висновками ухвали Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2017 року.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» установлено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що їх почули. Крім того, умотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають виконувати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення всіх фактичних даних зі спору.

Дисциплінарний орган ВРП правильно визначив, що, постановивши ухвалу про забезпечення позову шляхом призупинення розгляду Національною радою заяви про продовження строку дії ліцензії на мовлення серії НР № 00184-м від 19 лютого 2010 року, заборони Національній раді приймати рішення щодо заяви про продовження строку дії вказаної ліцензії на мовлення, про анулювання чи припинення цієї ліцензії, суддя ОСОБА_3 фактично втрутився в дискреційні повноваження Національної ради.

Більш того, постановивши ухвалу від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову, суддя ОСОБА_3 не тільки безпідставно втрутився в діяльність Національної ради, а й спричинив негативні наслідки. Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, про наявність спірної ухвали Національна рада дізналась 16 лютого 2017 року безпосередньо перед її засіданням, на якому повинно було розглядатися питання щодо продовження строку дії ліцензії на мовлення ТОВ «ТРК «Дивосвіт». Зокрема, ця ухвала перешкодила вчасному розгляду цього питання та вплинула в подальшому на прийняття Радою відповідного рішення.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень» від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_3 під час постановлення спірної ухвали, а також установлені ВРП грубі порушення ним норм процесуального права свідчать про вчинення скаржником діянь, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, а тому відповідач правильно кваліфікував ці дії як істотний дисциплінарний проступок.

Стосовно доводів судді ОСОБА_3 про неможливість притягнення його до відповідальності за фактичну реалізацію ним дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на таке.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.

Розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП не втручалася в суть постановленої суддею ухвали про забезпечення позову від 15 лютого 2017 року, а лише констатувала факт грубого порушення скаржником норм процесуального права і порушення ним прав осіб, які не були учасниками справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_3 під час розгляду заяви ОСОБА_5 про забезпечення її позову до ТОВ «ТРК «Дивосвіт» у справі № 465/856/17 та постановлення ним ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову свідчить про грубу недбалість судді під час здійснення правосуддя, а тому відповідач правильно та в межах повноважень установив ознаки дисциплінарного проступку в діях судді, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення ним поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 закріплено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне відзначити, що суддею ОСОБА_3 допущено поведінку, що порочить звання судді та вчинено дії, що мали суттєві негативні наслідки для авторитету судової влади в Україні. Зважаючи на характер правопорушень, допущених скаржником, а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, Вищою радою правосуддя та її Третьою Дисциплінарною палатою вірно застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим, а тому позитивна характеристика ОСОБА_3 не мала вирішального значення для прийняття спірного рішення.

Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За нормами п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Ураховуючи викладене та керуючись підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення», ст. 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 01 лютого 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 жовтня 2017 року про притягнення судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В. С. Князєв

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

Повний текст постанови складений 04 червня 2018 року.